В куточку на стільчику згорблена постать,
Ти й не відразу помітиш її,
То в хаті старенькій бабусенька Мотря,
Вдова посивіла героя війни.
Відважно боровся за волю країни,
Загарбників гнав із своєї землі,
За неї в смертельнім бою і загинув,
Залишив дружину й синочка своїх.
Вона працювала щоденно в колгоспі,
Зароблені нею були трудодні,
Жилося сутужно та Зірку Героя
Не заміняла жінка за хліб.
Син підростав і пішов працювати,
Якось виживала і Мотря сама.
Нікого не було до неї з сільради,
Онуки приходили допомагать.
Отак і жила собі тихо, спокійно,
З сусідами ладила, добра ж була.
А коли син захворів і помер він,
То і бабусенька з горя злягла.
І доглядали онуки стареньку:
То дров нарубають,води принесуть,
А коли та відійшла потихеньку,
З начальства сільського ніхто не прийшов.
Похоронили її біля сина,
Сусіди були, правнучата, рідня,
Священник святою водою могилу
Кропив, добре слово сказав.
І дивувалися всі односельці,
Що посадовці часу не знайшли
Героя вдову щоб востаннє провести,
Їхня байдужість вернеться колись
І боляче вдарить по них бумерангом,
Відчують "увагу" таку на собі.
Писав же поет дагестанський Гамзатов,
Що шанувати треба усіх.
І пропонував написать на могилі:
"Не був він хоробрим і мужнім не був,
Але не забудь же йому поклонитись,
Найперше Людиною він колись був".
Сюжет взято з реальних подій.
Я сама була на тому похороні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730416
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 25.04.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський