Пробачай мені зради. Я їх
Назбирала на сто літ вперед.
По твоїх очах небокраїх
Вересовий стікає мед.
Я збираю його руками,
Всі солодкі погляди вмить
Стали трутнями і бджілками,
Щоби очі твої запилить.
Пробачай мені зради. Досі
Ще ніхто не змирився з цим.
Всі плітки, гучні й стоголосі,
Накладають на душу грим.
Але ти не зважай на тіні,
Що лягають на образ мій.
Скрипку кидає Паганіні,
На душі щоб заграти твоїй.
Там такі тонкі струни, і ноти
Як мережива сходять із струн.
Як відкрити таємні гроти –
Ти написаний мовою рун.
Пробачай мені зради. Доки
Я ще можу відвертою буть.
Хай проходять місяці й роки,
Хай бажають нам добру путь.
Ці поеми ніким не читані,
І не писані, власне, ніким.
Я махаю тобі із пристані,
Ти не бачиш мене крізь дим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2017
автор: Сокол Катя