Віртуальне життя, віртуальні події у світі,
Віртуальні бої , синтетичні якісь почуття...
Подих свіжого вітру, як сон, що заплутавсь у вітті,
Час реально минає, немає йому вороття.
Там, у тому житті, ми все ставимо “класи” і “лайки”,
Молоді і красиві, такими ми бачим себе,
Та несемо в той світ ми такі нісенітниці й байки,
А той світ пилосмогом те сміття під себе гребе.
Утекти від життя, заховатись молюском у мушлю,
В світ, де все так чудово, де квітом буяє життя.
В світі, де не існує повинен і мушу,
В світі хибних думок, до примарних надій вороття.
Ти сміливий і сильний, та спец із любого питання.
А якщо щось не так, просто видали з пам’яті файл.
Синтетично звучать у душі і прохання, й прощання,
А щоб наче сказати про щось, то достатньо поставити смайл.
Мислим кліпами, знань по верхах нахапались,
Так живемо і вірим в якусь маячню...
А в цей час за вікном – там краплинки веселкою склались,
Та трава пророста, розрива тогорічну стерню.
А як пахне чарівно іще не прочитана книга!
Як твоїх почуттів зачекались природа й слова!
Як виблискують в конях, натхненних піддосвітнім бігом,
Роси з поля дитинства, де пам’ять ще й досі жива!
Тож реальне життя синтетичним ніяк не заміниш,
Бо тепліше обіймів коханих бува лиш весна.
Віртуальне життя – станеш роботом і не помітиш...
Не помітиш весни, а у світі панує вона!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730582
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2017
автор: Олена Бокійчук