* * *

На  книгу  Н.Багатої  «Гелон»[/i]

Ні,  я  блукала  не  марно,
Ніби  горіла  в  огні.
Мила  скіфчаночка  Сарна
Стрілась  неждано  мені.
З  вітром  про  щось  розмовляє,
Сміх  розсипає  дзвінкий…
Нас  Пантікап  розділяє
І  не  роки,  а  віки.
Цятками  чорними  –  коні,
Сіно  в  стіжечки  вляглось…
Сарно,  в  твоєму  Гелоні,
Певно,  прекрасно  жилось.
…  Скіфи,  від  сонця  засмаглі,
Блиск  потаємних  очей…
Двоє  братів.  Старший  –  Агній,
Менший,  замріяний  –  Грей.
Люблячі  мама  і  тато,
Пахне  любистком  коса…
Міцно  збудована  хата
І  Пантікап  –  як  сльоза.
Гарне  на  шиї  намисто,
Сяє  лице  молоде.
Скрізь  у  поселенні  чисто…
Що  тебе,  дівчино,  жде?
Хто  нам  про  теє  повіда?
Це  таємниця  віків.
Може,  чужинець  приїде
Та  й  забере  від  батьків?
Звуки  розсипались  лунко,
Скрикнув  сполоханий  птах.
Ти  мов  застигла,  пустунко,
Там,  на  гелонських  горбах.
Що  розповім  тобі,  Сарно?
Вік  двадцять  перший  настав.
Як  живемо  ми?  –  бездарно!
Всіх  нас  прогрес  осідлав.
Сумом  повиті  дворища,
Душі,  мов  камінь,  спеклись.
В  цьому  вселенськім  смітищі
Брудом  наскрізь  проросли.
В  селах  розрушених  тихо,
Бо  і  людей  вже  катма.
Мов  прокотилося  лихо  –  
Чорна,  зловісна  чума.
Так-то  ми  землю  шануєм,
Славну  трудами  батьків.
Стрімко  в  Європу  крокуєм…
Де  ми  потрібні  –  такі?!
Вже  дотяглись  і  до  Ворскли,
Просто  до  ручки  дійшли  –  
Ніби  здичавілі  монстри,
Ми  й  береги  продали!
Нищим  ліси  –  ждемо  стужі,
Вік  проживаєм  дарма.
Ниці,  торгашеські  душі,
Мов  огорнула  пітьма.
Це  не  минеться  безкарно  –  
Болісні  сплатим  борги.
Сором  признатися,  Сарно:
Розпочалися  торги
Місяцем,  зорями  навіть,
Тілом,  талантом,  дітьми.
Як  ми  зуміли  здичавіть,
Де  опинилися  ми!
…  Берег  озветься  заклично,
Сарна  рукою  змахне.
Скіфське  імення  незвичне
Чомусь  хвилює  мене.
Жаль,  що  зустрілись  запізно.
Певно,  це  воля  богів.
Схожі  до  болю  і  –  різні
На  перетині  віків.
Ледве  витримую  муку,
Жах  мене  смертний  зборов.
Дай  мені,  дівчино,  руку,
Слово  по-скіфськи  промов.
Сарно,  давай  заспіваєм,
Дружби  почнемо  відлік.
Хай  Пантікап  розділяє,
Пісня  з’єднає  повік.
Складки  хвилюються  плаття…
Сарно,  ти  вся  –  дивина!
Скрізь  над  розрухи  безладдям
Аж  розкотилась  луна.
Річка,  зачувши,  стихає,
Світ  очманілий  примовк…
Ми  ж  бо  співаєм,  співаєм
Тихо,  від  серця,  удвох.
…  Ні,  я  блукала  не  марно,
Знаю,  що  то  був  не  сон!
Ніно,  спасибі  за  Сарну
І  за  прадавній  Гелон.
…  Світ  розтинають  вітрища,
Він,  як  роз’ятрений  нерв.
Ніно,  на  тім  городищі
Стане  нас  троє  тепер.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730604
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2017
автор: Галина Будянська