Торкання шовкоткані – тілесне есперанто,
ми арештанти ночі, ми янголи пітьми.
Як балерини, душі, танцюють на пуантах,
над постіллю, по стелі черкаючи крильми.
У гетто самоти, щоб не могли забути –
води холодну склянку, як ляпас по лицю,
плесне укотре пам`ять, твереза, як покута,
з відтінком жовтих квітів і присмаком свинцю,
про склепи спільних вулиць, де спогади за гіда,
роздвоєних в розпуття, яке не омине,
допоки перевізник на дно ріки не піде,
а вічний перехожий себе не дожене.
Ну як ти там, кохана? Чи не опали крила?
Чи хтось їх колихає зі смертних чи богів?
Я ворожу сьогодні – “забула/не забула”,
на кожному із віршів, присвячених тобі.
16.03.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730676
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2017
автор: Тарас Яресько