[i]Не знаю, що це таке, але якщо вже написалося — хай висить. І так довго в "столі" пролежало. [/i]
Не ламатися, не ламатися, не ламати…
До чорта.
Забивати на все і всіх. І на себе також.
Усміхатись безглуздо п'яно.
Ловити тіні
вже забуті, затерті, змиті до грані «майже»,
Відкидати обличчя, маски, світи і душі.
Може я? Може ти? Може?..
Стоп!
Може?
Ні.
Сміятись.
Над собою. Над вами. Над світом прекрасно-п'яним.
Усміхатися зло і вперто, немов шалена.
А чи мов?..
І Ламати… Все, всіх. І Себе.
Пусте.
А знаєш,
ти — не Вона, Вона — не ти.
Усміхатися і здаватись за крок до грані.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730882
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2017
автор: Marika