Іскриться небо, попелом покрите
І розривається в колисці немовля
А в неньки серденько усе побите
Сидить і схлипує над тим дитям
Розкрийте очі! ви, кати пекельні
Невже не шкода вам те немовля
Самі ж колись були такі маленькі
Самі колись тулилися до неньки
Либонь, у тебе, кате, омертвіла вже душа
А мати плаче...у руках долоньки
Тихенько перехрестить, поцілує сина в скроньки
І піде...заховається в його серденько
Його кохана, ніжна і тужлива ненька
Такою пам'ятатиме її повік
І в серці назавжди її безмовний крик
І в серці назавжи її тужлива колискова
І тиха, лиш про татуся розмова
І виросте козак і стане на бік правди!
І розірве кайдани катів..оцей найда!
Вдихне на повні груди правду й волю!
Поборе усіх катів, бо вже душі їх всі кволі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731122
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.04.2017
автор: Майя-Софія