Так плакали,пищали маленькі котенятка.
Покинуті лежали у траві.
Вони не розуміли де їхня киця-мама.
Чому вони зосталися самі?
Нікому не потрібні.Тижня ще нема
як мама-киця народила їх.
Сліпенькі немовлята так плачуть,
хочуть їсти.Здригаються всім тільцем
від холоду жахіть.
Покинуте життя.Нікому не потрібне.
Холодні роси падають на них.
Не прийде більше мама.Її машина збила.
Вона до них спішила.Тепер в яру лежить.
Хотіла так забрати,щоб жили в моїй хаті.
Але не знала з ними що робить.
І як їх годувати? Вони ж такі маленькі.
Тяжка,жорстока доля у сиріт.
Та поки я ходила.Знайшов їх їхній батько.
Великий рудий кіт,що по сусідству жив.
Знайшов і здивувався.Жалем не переймався.
Він просто діточок своїх поїв.
Така життєва проза.Звичайна і сумна.
Покинув батько-не біда.Без мами-сирота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731243
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 30.04.2017
автор: zhmerinchanka