[i]Він сидів на самому краї того, що називається підсвідомістю. Легенький вітерець куйовдив його чорне волосся. Маленькі хвильки приємно охолоджували втомлені від далекої подорожі ноги. Очима, сповненими захвату, він споглядав яскраві зорі, що висипали на темно-синє тло неба. А рука, опущена в воду, черпала срібло від місячної доріжки.
Вічність і швидкоплинність часу перетікали через Нього…[/i]
У вічності картина – не одна.
Човнярка-доля каламутить воду.
На мілині, просвіченій до дна
Вселенський спокій поряд з нами ходить.
Вода колише теплі промінці,
Думки у вись здіймаються прозорі.
І віриться – із срібла у руці
Душа твоя ліпити може зорі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731289
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2017
автор: Livoberezhna forever