Колише мати дитятко своє,
щасливу долю синові бажає.
А хтось мечі безжалісні кує
і на "гарматне м'ясо" вже чекає.
Здається, в нас у генах вірус війн,
бо людство з давнини усе воює.
Людино, де подівся розум твій?
Інстинкт самозбереження існує?
Із року в рік скипає зло сильніш,
зіштовхує лобами всі народи.
Іде війна — нема біди страшніш.
То, може, час спинитись? Годі! Годі!
Де ці беруться полководці зла?
Керує світом хто? Одні іуди.
А квітка миру досі не зійшла.
Ростуть лише шипи криваві всюди.
Іде війною знов на брата брат,
Земля кричить, здригається від болю.
Пісні зловісні адових гармат
вирішують чиюсь сьогодні долю.
Планета наша прагне мирних днів,
вона, як мати, нам добра бажає.
Війни зловісний вірус в нас посів
і нам серця іржою роз'їдає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731345
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.05.2017
автор: Денисова Елена