Де б ти не був, і ким би не
намагався бути, пам’ятай, що кожен, хто пройде
повз тебе несе свій хрест, свій біль.
пам’ятай, якщо раптом вода твоя – кров,
а хліб насущний – шматок отрути,
випий її, з’їж його, бо все, що в тобі більш,
ніж здатне на спротив, більш, ніж готове до бою.
ти неодмінно битимешся об стіни, я буду
битись з надією об твої ключиці.
кожну з цих запеклих воїн ти вестимеш із собою,
і злітатимуть вгору сполохані поранені птиці,
притискаючи крило до грудей, стікатимуть кров’ю,
та летітимуть ближче до сонця, погляд застрягне
у синяві спокою.
де б ти не був, я бажаю тобі любити, хай там скільки
ще болю -
гострого, божевільного, до самозречення глибокого.
я хочу повернутись в терпкі тенета літа,
туди, де ти мене ніколи не впізнала б , де я тебе
ніколи не впізнав би, якби
не оксамитова твоя печаль і ледь жевріюче в
долонях світло,
якби не злива у твоїх очах, холодна злива,
що котилась горлом і стікала в море слів.
бо це – лиш зустріч, здавалось, не вагомо, неважливо,
та я б впізнав тебе, запам’ятав тепло твоїх рук,
навіть, якби не хотів.
Наші боги помилялись двічі,
просто я програв цю війну, цю війну я програв без бою.
я не зміг брехати собі, і, дивлячись тобі у вічі,
я готовий зізнатись: наші пальці не помилялись жодного разу.
навіть, коли ця мить ставала лиш спомином.
… і голос твій буде надтріснутим, мов чашка, з якої
я пив,
де б я не був, я починаю війну з собою, я брешу, що зовсім
нічого не боюсь.
та щось у грудях раптом б’ється, мов злива твоя, я нікого ще так
не лю… бив.
Тільки… ти ж відчиниш мені двері, якщо я захочу повернутись?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731411
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.05.2017
автор: Іра Табак