Чого я так виснажую себе
Думками, що часо́м не мають змісту?
Шукаю й не знаходжу компромісу,
А час іде, іде, іде, іде...
Упало небо десь за горизонт,
Гроза згустила темні акварелі.
І грім поб'є на небі всі тарелі,
І блискавиця відвоює фронт.
Чому вдивляюсь на́скрізь у грозу?
То небеса, зібравши всю потугу
Страха́ми платять за людську наругу -
Кладу до скронь освячену лозу.
Чому я так випрошую в небес
Хоч трохи щастя, наче хліба скибку?
І ше́пчу, ше́пчу я свою молитву:
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Чому хиткий все ж піді мною міст -
А я і не боюсь стрімкого лету.
Лиш трішки заздрю я тому поету,
Що все ж знайшов у своїм слові зміст.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731435
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 01.05.2017
автор: Галина Яцків