Божевільною гасала.
Тіло об гілки ламала.
Вгору пугачем, і знов.
Сочиться багряна кров.
Заливає потом очі.
Зорі хижаться. Регоче.
Виє вітром, наче вовк.
Місяць від прокльонів зжовк.
Сосни гойдають щодуху.
Кличе, кличе завірюху.
Пальці від судом тремтять.
Мертві межи зір летять.
Нужбо, віхоло, вертися!
Голос мій жахіттям снися!
Кряче лиховісно грак.
Еко, Еко, Азарак!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731472
Рубрика: Містика
дата надходження 02.05.2017
автор: Андрій Майоров