Я зруйнують цей світ, не залишу у ньому нічого.
Я усе спопелю, і розвію той попіл із вітром.
Не залишиться більше ні сліду тут мого,
Я зруйную все тихо, і так для усіх непомітно.
Я пройдусь наче буря, не жалітиму більше нікого,
Підпалю цілий світ, хай згорає усе до тла.
Вже давно треба було порвати це кляте коло!
Вже давно поселалась у душі наші зима.
Я зруйную цей світ, хоч так довго його будувала,
Я розстелю туман, щоб назавжди блукати у нім.
Я зруйную усе, і той час, що так довго чекала,
Я залишу холодні руїни у серці своїм.
Я не стану чекати, бо більше не буде світанку,
Лише чорний туман, що у серці сліди залишив.
Я зруйную усе, не чекатиму нового ранку,
Бо ти двері у душу відкриті колись залишив...
Я зруйную себе, до останнього серця удару,
До останнього подиху, буду свій світ руйнувати.
Я не можу вже більше цього терпіти,
Все що взяла колись, тепер маю сповна віддати...
Я зруйную цей світ, і залишусь в його руїнах.
Я його спопелю, й стану попелом темної ночі.
Я зруйную себе, і дороги назад не буде,
Я сховаю від всіх назавжди свої стомлені очі...
НАДІЯ КИШЕНЯ 2.05.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731478
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2017
автор: КОЛЮЧКА