Знов теплий сніг травневих пелюсток,
Білих, як сніг, таких м’яких, як вата,
Вкриває землю білим кожушком,
Та спогади все ж заважають спати.
Не треба згадувати, бо одним днем живу,
Найкращі друзі – ручка та гітара,
Невже в житті комусь так повезло,
Що українцеві не захотілось сала?
Лунає сміх щасливих юних голосів -
Комусь сімнадцятий минає,
А хтось на кладовищі до могили прикипів -
Тихенькою сльозою рідних поминає.
Життя іде, і яблуневий цвіт
Нагадує мені про нові надії -
А сміх дітей, неба блакить
Знову дарують нові мрії…
Магнітом погляд тягнуть білі пелюстки,
Не вирішив, чи, може, досить вже гадати:
Чи я лечу до того, чого бажаю так?
А може я повзу від того, чого боюся побажати?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731596
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.05.2017
автор: V-o-l-d-e-m-a-r