У долині під горою б’є джерельце,
Синьооке і нестримне наче серце.
Невгомонне, голосисте мов дзвіночок,
Одягло на голову з трави віночок.
А до джерельця стежечка прим’ята,
І пахне доокола рута – м’ята.
Воно все свою пісеньку співає,
Напитися водиці зазиває.
Не змовкає, оживає знову,
Ти почуй, почуй його розмову.
Ти почуй прохожий, зупинися,
В синьооку душу задивися.
2003р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731682
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський