Приємно берегом проїхатись мені,
розквітли вже васильки над Інгулом.
Пташиний спів лунає в вишині
й наповнилось усе бджолиним гулом.
Люблю найбільше квіти польові,
вони як світло сонця, подих вітру.
Блищать мов самоцвіти у траві,
прийшла весна і знов вони розквітли.
Біжить вперед дорога польова,
лиш шурхіт шин і неземна свобода.
Іще далеко серпень і жнива,
та манить з лісу свіжа прохолода.
Несе вологу і життя ріка,
мій неповторний, чарівний Інгуле.
Така статечна, а під час й стрімка,
у ній теперішнє, майбутнє і минуле.
Скубе травичку в березі корівка,
щоб нас почастувати молоком.
Ще молода, але уже й не дівка,
бо рік тому зустрілася з биком.
А далі ніби норовлива дівка,
така собі держава у державі.
Розкинулась за пагорбом Тернівка,
живуть там люди щирі, не лукаві.
Та сонечко простує вперто вгору
і промені на спицях виграють.
Народ виносить збіжжя із комори,
а я продовжую свою цікаву путь.
04.05.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117050407607
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731854
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.05.2017
автор: Олександр Мачула