Батько сіяв пшеницю...
Не у землю святу - в безодню.
Та пострілом із рушниці
Хтось сплутував плани Господні.
Син клав тра́ви в покоси,
Та лягали вони у Вічність.
Землю-Матір омили роси -
Відкривалися рани вічні.
Не зійшла та пшениця -
Десь глибоко упало зе́рно...
Заврожаїлася мітлиця,
В травах буйних кущаться те́рни.
Батько й син чумакують:
Там, у небі, лягли дороги.
Чуєш, брате, наш дім руйнують -
В них свої, проросійські боги.
Де ж ви, Отче і Сину,
Ті, що в вищих світах живете?
За чию, за яку провину
Ви на себе гріхи берете?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2017
автор: Галина Яцків