Батько й Син

Батько  сіяв  пшеницю...
Не  у  землю  святу  -  в  безодню.
Та  пострілом  із  рушниці
Хтось  сплутував  плани  Господні.

Син  клав  тра́ви  в  покоси,
Та  лягали  вони  у  Вічність.
Землю-Матір  омили  роси  -
Відкривалися  рани  вічні.

Не  зійшла  та  пшениця  -
Десь  глибоко  упало  зе́рно...
Заврожаїлася  мітлиця,
В  травах  буйних  кущаться  те́рни.

Батько  й  син  чумакують:
Там,  у  небі,  лягли  дороги.
Чуєш,  брате,  наш  дім  руйнують  -
В  них  свої,  проросійські  боги.

Де  ж  ви,  Отче  і  Сину,
Ті,  що  в  вищих  світах  живете?
За  чию,  за  яку  провину
Ви  на  себе  гріхи  берете?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2017
автор: Галина Яцків