ВІТРИЛА

Я  знаю,  бачу,  ти  -  мов  корабель:
Пливеш  за  вітром,  хвилі  розсікаєш,
Шукаючи  незвіданих  земель
Зі  смаком  волі  кисень  поглинаєш.
Вітрила  досягають  синіх  хмар...
Ти  сам  собі  володар,  Бог  і  цар.

І  я  дивлюсь  на  тебе,  як  і  всі:
З  захопленням  милуючись  красою.
Та  скільки  ж  бо  відчудження  в  красі...
Морська  вода  так  схожа  зі  сльозою.
В  твоїх  світах  я  начебто  маяк,
Не  капітан,  і  навіть  не  моряк.

Ти  прагнеш  світла,  я  його  даю,
Так  непорушно  дивлячись  довкола,
Щоб  ти  не  заблукав  в  чужім  краю,
І  шлях  додому  не  забув  ніколи.
Таке  життя  для  тебе  -  саме  те...
Та  що  ж  мені  так  холодом  мете?

Напевно  ти  забув,  як  говорила,
Що  в  мене  теж  були  колись  вітрила...

                                                                             05.05.2017.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732002
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.05.2017
автор: Богданочка