Я не поет, тим паче, не пісняр,
Та все ж і в мене так буває,
В душі повстане каменяр –
Скалу байдужості лупає.
Йому кричать покинь, спинись,
Тобі скалу цю не розбити,
З цією думкою змирись
І будь як всі, так легше жити.
А він затято б’є скалу,
Солоний піт встилає очі.
Та важче зносити хулу
Чим мозолів кривавих ночі.
Вже сперло подих, мовчки б’є,
Удар кайла лунає дзвоном.
Та віра сили додає,
Що стане ця скала амвоном.
Кайла удари, іскор сніп,
Він хоче сплячих розбудити,
Глухих, німих, хто вже осліп,
Кому не сила в злиднях жити.
Скалу байдужості йому,
Він розуміє, не розбити.
Що не під силу одному,
Всім миром можна це зробити.
Пора покласти цьому край,
Щоб вже закінчилось терпіння,
Бери кайло і розбивай
Скали байдужості каміння.
Тож він затявся, мовчки б’є,
Лиш крешуть іскри зі скали
Та гнів у грудях повстає, –
Беріться за кайло хохли!
06.05.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732187
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.05.2017
автор: Мирослав Вересюк