Хитання маятника брязкотом гармат із пекла у математичну тлінність пронзаючих днів,
Що обпікає плечі, стишуючи крик людський, котрий твочеться варінням душ із пнів!
Війнуло з-за кутка багатоповерхівки: Чорнобог спустився в пізнії лягови. Мрячно. Лячно.
Повизирали з-за вікна надсумнії дерева, а з-поза цегляних завалів виліта опир завчасно.
Панує зрада навкруги, і в’язне десь смолистими потоками сумління; миттєве замертвіння...
Душі моєї. О пелено густого моросяного туману, розвійся, подружко! Гей, ріжки оніміння,
Покажіться, не стидіться! Ось хутро теє, димчасте, дибки стояче, багнюкою полите і повите.
Здоров, аріднику, вже дочекався!? У пекло не збираюсь, та тілько в сумі я за світ сей потопаюсь.
Але дарма: іде весна – зови братів своїх пухненьких, із хвостиками червоненько-чепурненьких:
Танок станцюєм за землицю нашу, чарку поведем й Чугайстра голого в гущавині знайдем.
А, може, всеє се мара, і бицівників тих нема? Але чому душа моя спокійна; танок теж не ведем?
Кругами сяйво миготіло, зеленоподібне, здається, десь блакитне; повіки ледь відкрились...
Дерева пісеньку співали та бруньки свої соком напували; світанкові промінчики відбились...
Вітер першої зорі гуляв тоді межи будинків, а хвилі неба, зрожевілі, додолу плинно покотились...
Несе мене на колісниці, як всіх істот, буденність – ся неуловима плинна зверхність.
Вона усюди підпирає твій випадковий бік, і прояви її всебічнорізні – то її упертість.
Се може бути маршрутенція проста, що їде борознючи ефір міський, немов літак і небеса.
Ти лиш побач, що тіні поміж рам тонесенького скла міняють кут падіння і невпинно, неспроста!
Я вирішив лишень любити та бачити незнанії пейзажі, торкаючи поодиноко взором
Повсякденність.
Ось моя упевність!
Сонце уклалось на хмарку, гейби дитя, котре сперлось об тин і нишком всміхнулось...
Повітря спелехатано завіяно ввійшло в легені і свіжо там вхрестилось, пікантно розтіклось...
Немає віроломства, нема нечистих, нема злобливих посіпак, кохання – се пречистий знак!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732661
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.05.2017
автор: Ярослав Ячменьов