Вітерець і квіти /казка /

                                   
Гарний  весняний  день…  Яскраве  сонечко  мандрувало  ближче  до  заходу….
Але  промінці,  ще  весело  витанцьовували,  мерехтіли  по  землі.
 Теплий,  веселий  вітерець  гуляв  поміж  дерев,  вони  ж  раділи,  що  нарешті  тепло.  Листочки  у  захваті  перемовлялися  між  собою,  шелестіли.
 Аж  раптом  почули  розмову  двох  синеньких  фіалочок,
-Ой,  яке  ж  сьогодні  сонечко  світило,  ти  бачила  сестрице?
Та  саме    з  вітром  обіймалася,    легенько  стрепенулася  і  дуже  приклонилася,
-  Не  тільки  бачила,  а  й  відчуваю.  Мене  гріли  промені  ласкаво  і  теплий,  теплий  вітерець  обіймав,  що  ти  не  помітила  хіба?
-  Бачиш,  як  бешкетує,  геть  до  землі  мене  хотів  покласти.
Аж  враз  ледь-ледь    почули  спів  тоненький  між  листочків,
-А  ну,  хто  тут  про  мене,  щось  розповідає  ?
-  Ой  вітре,  це  ти  ?,-  одночасно  запитали  фіалочки.
-  Звичайно  я!  А  хто  ж    іще  вас  може  так  ніжно  обіймати?  -  запитав  вітер.
       Зовсім  поруч  росла  яскраво-жовта  кульбаба.  Вона  усміхалася  до  всіх,  останні  сонячні  промені  придавали  їй  блиску,  але  вона  вже  згорталася,  потихеньку  готувалася  до  нічного  сну.  Уважно  слухала  цю  розмову,  наважилася  приєднатися,  погомоніти,  
-    Ну,  то  й  добре,  що  нарешті  теплий,  дочекалися!  Щось  цього  року  така  капризна  весна  ,то  тепло  було,  то  раптом  сніг  повалив.  Добре,  що  нас  прикрив  від  морозу.  Так  би  напевно  загинуло  багато  квітів  серед  нас…
-Так,  так,  ти  права  кульбабко,  -  зашепотіли  квіти
-  Це  завдяки  сонечку  я  теплий,  -  продовжив  розмову  вітер.
-  Його  промені  добре  гріють  та  зараз  заховаються  і  я  вже  буду  віяти  холодніше.
Квіти  підняли  галас,
-  Не  треба!  Не  треба!  Краще  відпочинь,  не  літай!
-Ой,  що  це  за  гамір  ви  такий    підняли?  -  обурилася  конвалія,  вона  ще  не  цвіла,  але  вже  тримала  при  собі    маленькі  закриті  квіточки.
-  Хіба  не  бачите,  вгомоніться,  гадаю  ніч  приходить  для  того,  щоб  відпочити,  набратися  сили,  а  потім  вдень,  більше  підрости.  Тож  не  заважайте  дрімати  ,
-  продовжила  конвалія.
Ніжно-зелена,  шовковиста  травичка    все  слухала  уважно  і  теж  подала  голос,
-Ти  справді  вітре,  наберись  терпіння,  ще  нагуляєшся  досхочу.  І    так  ночі  прохолодні,  як  вієш,  знову  стає  холодно.  Хай  би  ми  всі,  ще  трішки  підросли,  стали  би  дужчими.
         Притих    вітер,  уважно  всіх  послухав  а  потім  тихенько,  тихенько  заговорив,
-Та  я  вже  бачу  сутінки  довкола  огорнули  землю  і  в  лісі  вже  набагато  тихіше,  менше  пташки  співають,  напевно  теж  вкладаються  спати.    Не  знаю,  що  з  вами  робити?  Може  й  справді  перепочити,  а  прокинутися  із  світанком,  тоді  погуляти.
Аж  тут  дерева  почали  просити,
-Ти  вітре,  сьогодні  вітре,  нам  всім  гарно  коси  розчесав,  можеш  і  відпочити,  нехай  би  ми  теж  трохи  подрімали.  А  проспати  не  бійся,  не  проспиш.  Наш  зяблик    все  починає  спів  тільки  ледь-ледь  світанок  просинається.  А  там  і  дрізд    свою  пісню  заведе,  почуєш,  гарно  співають  наші  друзі.  А  спів  соловейка  неперевершений,  ото  вже  дзвінкоголосий  птах,  він  заводить  свої  чарівні  пісні  і  вдень,  і  вночі.
-  Ну  добре,  -  позіхнула,  вже  зовсім  згорнула  свою  квітку  кульбабу.  Мабуть  я  перша,  вже  майже  сплю,  тож  на  добраніч  всім.
Бачать  дерева,  фіалочки  обійнялися,  застигли,  теж  дрімають.
А  трави  всі  принишкли  до  землі.
Серед  листочків  дерев  шепіт  вітру  промайнув,
-  Ну  так  і  буде!  Напевно  я  теж  сховаюся  поміж  вас,  посплю  до  ранку,  гадаю,  що  не  просплю.  Тоді  всі  разом  будемо  стрічати  ніжне,  ясне  сонечко  весняне.  Тоді  я  весело  розбуджу  всіх,  щоби  раділи  теплому  сонечку  і  квітучій  панянці-весні.
 -  На  добраніч!  На  добраніч  всім!  –лунало  в  лісі.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2017
автор: Ніна Незламна