Напризволяще
Свою пускаю душу -
Вона ж все лізе в домовину-ящик
І рве, мов звір криваву тушу,
Всередині усі думки та мрії.
Ну йди сюди, обідрана, зігрію…
Ну йди сюди, моя розрадо.
Єдиная пісні співаєш
Й тобі єдиній нашепчу я правду:
Жива ти, бо мене немає…
Лети ж, моя лебідко!
Чому?
Чому ти знову в клітку?
Мене ти любиш?..
О, я ж бо знаю. Не кажи.
Мовчи про дію згуби.
Мовчи і просто лети!
Лети в країну вічно-сонця,
А я…
А я осяду паром на віконце
І буду тихо слухати пісні,
Вже не твої, а мрій далеких, власних…
Чекай, рідненька, як це ні?
Яка ж ти вперта…
Ти прекрасна.
А знаєш, хай та буде по твоєму
Без тебе я ж нікчемна емпієма.
Напризволяще
Не відпущу я душу.
Хай сам залізу в той же ящик,
Та збережу... Я просто мушу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732816
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 10.05.2017
автор: Самотня Людина