Пробач мене, що сильно полюбила,
що обіцяла дружбу та взамін
я відростила за спиною крила
і полетіла хмарам навздогін.
Мені хоча б отим деревом стати,
що віти прихиляє у твій бік,
і сонцем, щоб для тебе лиш світати
усе життя, віднині і навік.
Ніколи мукою для тебе я не буду,
але дозволь мені хоча б колись
з тобою бути всюди й поміж люду,
хоч вітром, та гляди не озирнись.
Бо від твоїх очей мене не стане,
калиною впаду на білий сніг,
і наша пісня жити перестане,
трояндами простелиться до ніг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732995
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 12.05.2017
автор: Вікторія Байдак