Пробач…

До  ранку  тут  геть  не  темніє,
Розпочалися  білі  ночі,
Легенькій  вітерець  навіє,
В  думках  лише  ті  карі  очі.

Волосся  русе  свіже  мите,
І  легкій  аромат  квіток,
Моє  життя  дарма  прожите,
Дарма  зів"янутий  бузок.

Стояв  у  вазі  на  столі,
І  кожної  хвилини,
Втрачав  він  вигляд  взагалі,
Як  людяність  в  людини.

Сам  подивився  навкруги,
Хоч  в  день  ,  хоч  серед  ночі,
Лише  два  темнії  круги,
І  виплакані  карі  очі.

Бож  ми  стобою  хоч  разом  ,
Всеж  місяцями  у  розлуці,
Життя  біль  схоже  на  дурдом,
Кохання  є  -  хоча  в  розлуці.

Одні  жирують  від  весілля,
Я  заздрю  їм  -  чи  як?
Не  тратять  взагалі  зусилля,
Що  я  роблю,  скажіть  не  так?

Люблю  дітей  ,  природу;
Працюю  ,  а  не  маю,
Коли  я  мати  му  нагоду,
Я  сам  у  Бога  запитаю...

Якщо  життя  він  дарував,
Для  чогось  це  зробив,
Щоб  жив  можливо  і  навчав,
Його  я  волею  прожив...

Учуся  сам  і  вас  повчу,
Життя  не  можна  марнувати,
І  знов  кажу  ,  я  не  мовчу  :
Навчіться  ви  прощати!

І  знов  думки  я  відганяю,
Сховалось  сонце  на  хвилину,
Тепер  напевне  уже  знаю,
Пробач  мені  мою  провину...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733186
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2017
автор: Рибанчук Микола