Блакитні сонця, прокидайтеся – вже бо серцю ясніє…
весніє…
Не уйметься пташатко на гілочці, ач, співає – збитошне!
Гей, людино, чи ж ти не зі світлої глини сотворена? –
буйновітру всміхнися шалено, розхвилено, рвійно…
Хто впізнає в уквітчаних зорях льоди кришталеві?
Хто в розспіваних зелах волання любові не вчує!
Гей, людино, злеліяна Словом як помислом божим –
Роззирнися орлино над гори, над бори, над кручі…
Водограєм гаївки веди свій танок великодній –
Най вогонь запалає завітний в урочищах Духа.
Ми, могутнії леви із людським обличчям – вітаймо
Громовержця Іллю на весни огняній колісниці…
Гей, людино! – взиває Ілля на блакитні світи
під сонцями…
Животворні слова проречи до кирниць придорожніх –
Чи топтатимеш ряст у лісах первозданних, чи вмлієш
У зелених привольних житах, в пшениця́х писанкових…
Сонць розкрилених очі, хмарин білі пущі несходжені –
Моє серце в обіймах дня не відвикне цю землю кохати…
Блакитні сонця, прокидайтеся –
первоцвітні сонця…
відмолоджені…
…Спить мій дракончик приручений
на вологих мохах...
волохатих…
[i](З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний.
- Львів:Сполом,2016)
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733192
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.05.2017
автор: Сіроманка