Промінням дитинства сіяють кульбабки,
Враз голос подали сполохані жабки,
Стоїть у воді одноного лелека,
Летів у наш край бідолага здалека.
В дзеркальній воді небо личко вмиває,
Метелик від квітки до квітки літає.
Десь тут заблукали всі мрії дитячі,
Там чую дитинство у вербах так плаче.
Погладжу його по голівці ласкаво,
Щоб плакати, бідне воно перестало.
Сорочкою витру легенько сльозинку,
Всі посмішки з квітів зберу у корзинку.
Його пригорну я до серця міцненько,
Як мама мене пригортала маленьку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733222
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2017
автор: Шостацька Людмила