Прийшла, постукала у вікно нічка. Весняна нічка трохи темніша ніж взимку, бо ж снігу давно немає. Він зовсім розплакався від сонячних променів, від тепла і стік струмочками води, приховався десь в землі.
Скрізь виростає зелененька травичка, краса…
Молоденькі листочки дерев і кущів виблискують на сонці , вбралися в цвіт абрикоси, черешні і вишні, розцвіли різні квіточки.
А пташок стільки багато стало! Співають щодня, весело надворі та тільки ж не вночі.
Ось, це я, лежу в ліжку і все думаю, я то сплю вночі, а там, за вікном не все спить. А я давно приготувався до сну, почистив зуби і з під ковдри виглядаю, чомусь ніяк не можу заснути. Кручуся, верчуся, немов став дзигою І не можу збагнути від чого це … Позираю у віконце….
Ой, на небі зірочки, як маленькі дітки ліхтариками світять. Що не погляну у вікно, немов мені моргають весь час. І ледь - ледь мерехтять, часом, як на одній ніжці стрибають, а часом на місці стоять. А поруч місяць рогом, неначе за щось зачепився і теж моргає блідим сяйвом, веселиться серед зірочок-діточок.
Йому напевно веселіше зараз. І вже сам себе заспокоюю, мені теж було сьогодні весело. Такий був чудовий, сонячний день…..
Прийшли до мене друзі, вони правда старші за мене, мені ж п`ять років. Але нічого, після Нового року буду мати шість. Ото вже тоді буде зі мною заморока, так мама з татом кажуть, бо будуть готувати до школи.
Ага, я вже знаю, що це таке, мій друг, Сашко, туди ходить. Розповідає, що там треба робити те, що говорить вчителька, а не те, що хочеш ти.То я вирішив, що туди не хочу, але ж прийдеться йти, як і всім.
Чую, хтось двері відкриває ,а це мама…
- Синку, чому не спиш? -поправила штори.
- Навіщо до вікна поглядаєш? Про що думаєш, чи мрієш ?
- Та, це мамо, дивлюся, зірочкам добре! Мерехтять, танцюють, стільки хочуть, стільки й літають, а я, тут, як подумаю про школу…. геть сон тікає.
- А чому ти так зарано переймаєшся, ще далеко до того часу?
- Тож був сьогодні з нами на лузі Сашко, ой стільки нам розповів про школу. Ну ,я все зрозумів, туди не хочу!
Мама засміялася, поцілувала в чоло, поправила ковдру,
-Це ти, ще не знаєш, як цікаво в школі! Адже там діти пізнають про все, все на світі і про небо й про зорі і про літаки. Це спочатку тяжкувато, а згодом, будеш мати бажання, буде легко навчатися. Ну спи, моє маленьке чудо! Ти напевно дуже зрадів,
що на дворі тепло, добре наганявся, емоцій набрався, як кажуть, через край.
-Так мамо, ми гралися майже цілий день! Бабуся тільки на обід нас погукала. Ми дуже швидко з ним розправилися і знову погнали на долину.
- Я Сашкові двадцять голів зумів забацати, а він мені тільки шість.
- Щось ти дуже збуджений, досить про це думати і про школу, спи вже!
- Чуєш, мамо, а потім, м`яч впав у стару криницю, хтось залишив її відкритою. То ми позвали на допомогу діда Семена, він нам його дістав. Знаєш, спускався прямо у криницю, у здоровецьких чоботах, ми всі його обступили, дивилися, як він це зробить. Я теж, як виросту так зумію, правда мамо?
Вона присіла збоку на ліжко і просто дивилася й усміхалася.
І я продовжив,
-Ой, як би ти бачила, як Сашко ввечері гусей заганяв! Ми йому всі допомагали, ну ніяк не хотіли йти з долини. А той гусак, мені здалося, що він більший за мене, як схватив мене за штанці, я думав залишуся без них. Геть по коліна мені стягнув, я, аж упав, правда Сашко відразу підбіг, відігнав його. Я був відразу злякався, а потім вже сам з себе сміявся, адже це просто гусак, не якийсь монстр, як в кіно. Але ж крику було на всю долину, кричали гуси, а ми їх ганяли, ганяли та нарешті вдалося загнати додому.
-Ну в тебе справді був сьогодні день пригод та вже вгамуйся, досить!
-Мамо, але ж класно, що весна, що тепло, не те ,що взимку, тоді було, лише трохи погуляю і вже мерзну. А зараз краса і одягу багато не треба.
Мама дивилася і хитала головою,
- Почекай - но прийде літо, побачиш, яка краса, достигнуть суниці, черешні і буде не те що тепло, а буде дуже жарко. Ти ж напевно пам`ятаєш в тому році?
-Ні мамо, мабуть я був малим, тепер же я вже дорослий!
У мами сльози на очах і чую тихенький сміх, прикрила уста рукою,
- Звичайно дорослий будеш, тільки, ще треба трішки підрости. А зараз повернися на бік і спати, моє сонечко, спати!
-А може казочку розповіси? Чи ти дуже заморилася на роботі?
-Ну гаразд, тільки оченята закрий і слухай уважно, уважно…
- Десь далеко, далеко за горами котило великі хвилі море. А посеред нього виднілася величезна гора, вона вночі сяяла від місячного світла. Здалеку здавалося від неї відлітали в небо зорі, тільки мерехтіли вони різними кольорами..
О, подумав, я ,мама знає, що люблю казки про небо, про інопланетян, як в кіно. Вже вмостився гарненько і переді мною почали танцювати зірочки.
А я за ними все біг і біг, ніяк не міг догнати, вони ж мені все мерехтіли і мерехтіли. Здалося немов провалився у їхній світ….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733272
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2017
автор: Ніна Незламна