Чи треба все це, чи не треба?
Чи взагалі усе це зайве?
Питаю знову сам у себе:
Навіщо у душі те сяйво?
Воно як вогник уночі
Завжди в житті допомагає,
Нас за собою ведучи.
Такого іншого немає
Так важко часом зрозуміти
Природу явищ, дій та вчинків,
Як в радості та смутку миті
Життя триває без зупинки
У круговерті дню та ночі
Себе згубити часом легко,
Коли ти закриваєш очі,
Примари дня такі далекі
Таким безрадісним здається
Життя, яке втрачає барви,
Чекати вже немає сенсу,
І кожен день немов останній
Та жити вистачить ще сили,
Терпіння вистачить кохати,
І істини бетонні брили
Продовжують собі стояти
Та з плином часу все минає,
І змінюється світ щомиті,
Ніщо так часом не вражає,
Як варіанти розмаїті
Того, що може далі статись,
Того, що є понадважливим,
Але всього не передбачиш,
На жаль, в житті це неможливо…
13.05.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733403
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.05.2017
автор: Михайло Петрів