Ще рано нам прощатись із весною,
Та муза одягла осінню шаль.
Не Бог, а люди вигнали із раю.
Та не прийняли на землі…
Як жаль.
Не каюсь я за те, чим не грішила,
Та вирок за любов мою один –
Зітнуть плітки високій мрії крила.
І райських яблунь погниють плоди.
Іще не час ставати нам чужими,
Та грати на обірваній струні
Душа не може. Мрії одержимій
«Так» хочу я сказати,
Але ні…
Не треба обіцянок і пробачень,
Чаруй мене неправдою пера.
Тобі прощу. Себе ж я не пробачу.
Життям для мене обернулась гра.
Іще зарано закривати повість,
Та пізно перекроїти сюжет.
Не муза відцуралась від любові,
Це ми натхненню зрадили.
Невже?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2017
автор: Лілія Ніколаєнко