Невже та доля в нас така,
Що кожен нам,… як той чужинець
Мої роки, мов та ріка,
Що меле все чужим гостинець
Чому невігласи нам правлять?
Чужому зуби роззявляєм.
Та знову розум наш не славлять
Та кожен раз ізнов стрибаєм.
Нові й нові нам перепони
То бідні ми, а то дурні
Ну, що дурні, дивлюсь закони
Закони є, а шани ні.
У нас для кожного закон,
Кому і як дивіться судді.
Допоки вам не гряне гром
Усе тримає словоблуддя.
І кожен раз дивлюсь у небо.
Навіщо боже дяка нам…
Коли «друзяки» мною греба
То може шану ворогам?
Але мені чомусь так дивно,
Невже збідніли ми на розум.
Коли у тьмі свічок не видно
То може час шукати коси?
Не вірю ім, тим верхоглядам.
Чомусь по дому все не так.
Чомусь рівняють всіх нас з стадом,
Та загоняють по ярмах.
І ми волаємо бо босі.
Як ті воли, що зголодніли.
Ніще не змінено і досі
Свої ярма ми не спалили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733871
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.05.2017
автор: Dema