Та ні, цей вірш не просто про любов,
І не про щастя, швидше про страждання.
Лиш пробудити в твоїм серці хочу знов
Оте гіркеє відчуття прощання.
Можливо, указати на мовчання,
І на безликість душ та неміч тіл,
Що, зрештою, й спричинює страждання,
Що, зрештою, і позбавляє втіх.
Чи бачив ти, як те гірке прощання
Нещадно розбивало душу вщент?
Принишкли сосни, бо ведуть навчання
Солдати-командири під дощем.
Накази – строгі, а слова – бездушні,
Жорстокі втіхи, на серцях тавро.
Такі величні чи такі байдужі,
Як погубили все, що підросло.
Ну що ж казати… То велике зло!
Не знаю, нащо, та чого ж коштує…
Як гірко бачити самотнєє весло
В руці мерця, що у човні ночує.
І не продав він власне ремесло,
Його війна жорстоко й тихо вбила.
Бо не помітив ще ніхто, як зло
Прокралось, й серце захворіло.
Пробачте «патріоти», я не згодна,
Що за Вітчизну убивать – не гріх.
Яка б мета не була благородна,
Ваші серця зітліють у вогні.
Яка б мета не була благородна,
Яким страшним не видавався б крах,
Убивши вбивцю, ти потонеш в гної
І станеш на його кривавий шлях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733888
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.05.2017
автор: Крісті К.