Яке воно вже рідне серцю вишиття,
Таке, що до кісток аж пробирає.
Уся Вселена мов на хвилю завмирає,
Коли вкраїнка одягає вишиття.
Усенький світ на хвилю завмирає,
Земля немов спиняється на мить,
Коли родини Українські одягають
Ту автентичність, а вона аж пломенить.
Довкіл у барвах люди розквітають –
Народність наша шириться по всій Землі.
Бо Україна вишиванку одягає,
І світу мовить: «Так, така Я є!»
Яке воно вже рідне серцю вишиття,
Той найцінніший скарб від баби-діда.
Вкраїна й сонце одягнула в вишиття,
Цвіте весь світ у барвах України!
© Тетяна Гриндула, 18 травня 2017 р. (00 год. 27 хв.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733926
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2017
автор: Гриндула Тетяна