Чекав давно, я тебе на вокзалі,
У ресторані, у великій залі,
І позирав, весь час на вхідні двері,
Вже лізли в голову, думки химерні.
Знову чомусь, коники викидаєш,
Не помічаєш мабуть, що втрачаєш,
Я теж був (гарний), що можна сказати,
Мо» геть здурів, як зміг приревнувати.
Що між собою місток зруйнували?
Тож щирі, радісні, почуття мали,
Невже зблиск зітремо, наших побачень,
Тепер, що бУло, вже не має значень?
Як береги розлогистої річки,
Завжди чекали зоряної нічки,
Нам верби тихо… тихо шепотіли,
Ми покохали, зустрічей хотіли.
Ти у компанії квітла красою,
Але ж, булА люба тільки зі мною,
Чи це інтриги? Чи мені здавалось?
З іншим всміхалась… серце розривалось.
Вже сам, боявся, що увірветься терпець,
Й коханню світлому вже прийде кінець,
У вечір дивний, ще горить надія,
Жити з тобою, гріє серце мрія.
Перед очима, лише твоя краса,
Той ніжний дотик і солодкі уста,
Раптом проникливий, погляд ловлю,
Діждавсь, щасливий, в душі кричу - люблю!
Жовтень 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734091
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2017
автор: Ніна Незламна