Людинопад посипався на голови,
І навіть парасолька не спасе.
Банальні та неситі мозколови
Не впустять і малесеньке слівце.
Прогнулися пороком ситі ринви,
Дахи в мохах стандартом затекли.
А ноги по асфальту покотились,
Щоб розум чистим вкотре зберегти.
Не впустять і малюсінької думки.
Спалять ідею, й не затямлять суть.
Моя душа шукає порятунку.
Та в цьому сенс життя таки. Мабуть…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734365
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.05.2017
автор: Крісті К.