Ми маїм те що заслужили,
І рідко бачимо мораль,
Бож все життя нас так учили,
І не дава дивитись вдаль,
Розпуста світом так гуляє,
Що страшно робиться мені,
До чого нас то призиває,
Це все угодно сатані.
Знущання і приниження народу,
Стає для них складніше,
І мутять покищо ще воду,
Із кожним роком все сильніше.
Багато люду ще помре,
Хоча як пояснити -
Хто бориться той і живе,
І зможе це ще пережити.
Устаньте із колін ви люди,
Не тим поклони б'єте,
Вдихніть хоч раз на повні груди,
Бож не для того ви живете.
Бож задум був Творця,
В любові просто жити,
І почитать його Отця,
Лиш правдою йому служити,
А не прислужувать мусонам,
Які вже обнагліли,
Панам, царям чи фараонам,
Щоб нас отак гнобили.
Замилюють нам очі всім,
Що маїм ми права,
Ви зрозумійт що річ у тім,
Що віра ожива.
Вони бояться саме цього,
Що люди зрозуміють,
Не буде в світі вже дурного,
А проти мудрого не вдіють.
Бож світом править страх,
І колосальний пішов збій,
Система терпить уже крах,
І світ іде нових надій.
Це нова ера почалася,
І люди все пізнають,
І кров з усюди полилася,
Нехай вони тепер вмирають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734449
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.05.2017
автор: Рибанчук Микола