Надворі ніч…
Зненацька проснулася, наче щось шукала, клопоталася. Не могла знайти, що поставити на стіл, наче збиралася когось пригостити. Мабуть розпочну свою розповідь, що надихнуло мене написати. Але почну здалеку…
Звичайно в житті всього не пригадаєш та мабуть те, що кожного особисто торкається не забуваєш, хочу сказати, про значні події, не щоденні. Хоча життя й складається з років, місяців і днів. І ми живемо цим життям, чи хтось нам його написав і передбачив все в ньому. Я хочу поділитися з моментами життя з такими напевно, що бувають і у вас.
Сни… Чому вони приходять до нас і хто та що ними керує? Це напевно загадка для всіх. А може ангели - охоронці наші, адже вони напевно є в кожного, хочуть нас попередити, чи інколи і берегти від неприємностей, а можливо комусь спасти життя.
Ми всі знаємо свято Андрія Первозванного, на нього все ворожили дівчата, тож я була не винятком серед всіх. Поставила під ліжком блюдечко з водою, а через нього дві тростини. А по них просто поклала сірники, немов кладку зробила. Так і справді снився мені сон, що високий хлопець, світло русявий в синій формі взяв мене за руку і ми пішли з ним по кладці. Я добре пам`ятаю, не дійшли до кінця, я з неї перша ступила на землю, а він залишився там. Цікаво, як складеться далі життя та ми поки, що разом. Я тоді його ,ще не знала, але познайомилися ми з ним у грудні того ж року. На той час було мені цікаво, чому в синьому костюмі та вже невдовзі з`ясувалося, що він залізничник.
Ось, це один із снів, які збулися в моєму житті.
А далі було цікавіше, адже не думала я, що ми поберемося, він сам здалеку був, де зараз ми живемо. Так зустрічі були, коли був у нашому місті, але поїхав, так треба було, додому і нічого не обіцяв.
Та пройшло три місяці приїхав в гості, два дні побачення і знову поїхав.
І про одруження зовсім нічого. І ось знову поведу до чого….
Наснився мені сон… Йду по полю, саме цікаво, те поле, що навпроти моєї оселі, де жила. Прямо по пшениці ступаю, а скрізь високі хліба, колоски повні, аж геть прихилялися до мене. Яскраво світило сонце і небо світло – блакитне, чисте - чисте, жодної хмаринки і неначе золотом слова Ніна + Володя. Можливо, хтось і засміється та так було….
Тоді в той час, дивувалася, до чого той сон? Так зустрічі, поцілунки були, зізнання в коханні, але мови про одруження не було. Та після сну не пройшло і два тижні, як я отримала рекомендованого листа, а там заява на реєстрацію шлюбу. А згодом переговори, якщо не проти, щоб занесла до належної інстанції, ось і відбулося невелике весілля.
Хто попередив мене в снах, про те, що мало бути? Відповідь на це запитання здається зовсім ніхто не може дати, тільки все якісь здогадки вчених. Та хто може проникнути в наші мізки і знати, чому приходять, як кажуть віщі сни….
Проживши стільки років, маю онуків і майже кожного разу сни приносили наперед звістку, кого народить моя донька. Одна з них навіть, ще не знала, що вагітна та я, вже знала і запитала, що наважилися на друге дитя? Та тільки усмішка була і здивування, а потім через два тижні все підтвердилося. Я припускаю собі такі моменти, добре, це кровні, родина, але ж було кілька раз так, що зовсім чужі снилися мені. Звичайно зв`язки якісь були.
Колектив на роботі в нас був дружнім, завжди, як треба змінити раніше на роботі, чи вийти комусь на заміну в скрутний час, з цим проблем не було. І ось одного разу снився мені сон…
Наснилася мені мама співробітниці, а я її добре знала, бо дачі майже поряд, тож спілкувалися часто. Це було пізньої осені. Наче вона стоїть на зупинці в білій сукні, а по проїжджій частині дороги їде автомобіль. Багнюки не було видно та раптом на неї вона летить цілими шматками, разом з чорною водою. Багато писати про це не буду та не пройшло й доби, як у цієї жінки стався інсульт. Мені просто цікаво знати, чому до мене прийшов, цей сон? Адже навіть рідній доньці не дали знати про цю біду.
А навесні знов вона мені сниться, йде по дорозі, саме цікаво в тому самому місті, на зупинці, але перед нею велика яма. Я прокинулась без п`ятнадцяти шість ранку, скажу чоловікові, що мабуть у Світлани мама помре. Рівно о шостій ранку дзвонить телефон, а я й кажу чоловікові, мабуть дзвонить Світлана.
І знову запитую, чому до мене ,приходять такі сни?
Це мабуть не одна я така…. . Але ж живу від родини на відстані 800 кілометрів та до мене приходили сни наперед, знала, що мав хтось захворіти, чи померти.
В житті так склалося, що ми на одному обійстя жили з свекрухою двадцять дев`ять років. Будинок з чоловіком побудували біля неї, він виріс в неї один, без батька, тож все життя поруч. Як кажуть не значні моменти, щоденні в житті, проходять майже не помічаючи. Та є такі, що і не забуваються.
Було свекрусі вже вісімдесят три роки добре доглянута, тож було кому подбати, вона хворіла, вже не вставала з ліжка. Пізно ввечері ми з чоловіком все її провідували, так і цього разу.
Здається і сну не було, сниться мені, що я сапаю бур`ян по стежці, яка веде до хвіртки, хоча самого бур`яну майже немає, тільки курна земля, а це ж було літом. Чую голос свекрухи,
-Ти ,що мені дорогу приготувала?! Ну, то посієш тут нагідки, не забудь!
А її не бачу, тільки хвіртка стукнула, зачинилася, я ж залишилася на обійсті.
Зірвалася , думаю напевно померла та чоловіка будити шкода, лягли ж спати опівночі, а зараз була тільки п`ята година. Мабуть піду сама навідаюсь, так вирішила я. Страшно було, чесно признаюся, хоча мої батьки були старші, повмирали раніше, чого боятися? Але ж я сміливості все таки набралася, перехрестилася, відчинивши двері…. Знову збувся сон….
То це все так собі гадаю, мабуть бо ж спілкування, тому й сняться такі сни, що збуваються. Але пригадую, за два тижні перед революцією гідності, в листопаді, сниться мені сон…
Великі собори, храми, дахи з куполами, а над ними вогонь і цікаво, що вони не горіли, а над ними полум`я, неначе хмиз горів. Що то було? Адже й не думала й не гадала, що така біда прийде, що нашій молоді прийдеться таке пережити, ховатися в соборі. І знову запитання, хто приносить ці сни? Адже в той час я в Києві навіть не була, ні думки ,ні розмов ніяких на цю тему не було.
А вже на Водохреще мені наснився сон, я жахнулася, бо все коли мені в таку ніч сон снився, він збувся. Все думала і не могла розгадати до чого таке наснилося? Якийсь чорний, здоровий чоловік, з довгим волоссям, тільки його зрівняла з Карабасом- Барабасом з казки» Золотий ключик». Він у руці тримав здорову в`язку ключів і комусь її віддав, а кому я не бачила. Проснувшись, сон розповіла чоловікові, журилася, що хто це має віддати ключі ,це ж по моїм дослідженням ключі , замки, це значить віддати дім, а це велика в`язка ключів. Вже пізніше віддали Крим і почалася війна. Що це збіг обставин?
Я напевно б і не писала сьогодні про це все. Та кілька днів поспіль журюся, що немає в КП чудової поетеси Ганни Верес. Наша поетеса, майстриня слова, вірша, не виходить до нас, не пише нам свої чудові твори. Можливо, щось сталося? Запитувала в декого з КП та на жаль ніхто, нічого не знає.
І ось наснилося мені цієї ночі У мене тут, за комп`ютером, сидить, якийсь чоловік, моложавий, я так зрозуміла з розмови, що заїхали до мене в гості Ганна і її син. Ганна чомусь лежить в ліжку тут, поруч з комп,ютером в цій кімнаті, в в`язаних шкарпетках, вони чомусь трохи замурзані, але не дуже, знаєте, як ото буває після взуття. Обличчя бачу розпливчасто, те, що колись бачила її на фото і вона мені говорить,
- Втомилася я з дороги, посплю трохи…
Знову бачу уві сні, ми з чоловіком накриваємо стіл, а поруч чомусь вбрана ялинка, як на Новий рік. І я залізла на стілець, дістаю з серванту в круглій тарілці, загорнуті в кольоровий папір цукерки, а чоловік мені говорить,
-Там торт стоїть, давав сюди!
Побачила шоколадний торт, не круглий, а мав вигляд серця. І я прокинулася….
Не можу бути байдужою. Чому так наснилася мені?
І вкотре даю собі запитання, хто присилає мені ці сни?
Ось і пишу, прошу Ганнусю відгукніться. Щоб ми за Вас не хвилювалися.
Чекаємо на Вас і ваші твори. Хай в Вас, все буде гаразд!
22.05.2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734492
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2017
автор: Ніна Незламна