Недалеко, біля лісу стояла хатина,
З малих літ, там жила, одна красива дівчина,
Босоногою, бувало лісом мандрувала,
Піде зранку й до вечора, все вона гуляла.
Жаль сиріткою, із дитинства, так рано стала,
Як журба, а коли й радість до лісу тікала,
Хоч у місті є хатина, не хоче дівчина,
Поспішати нащо та із лісу від’їжджати.
Не лежить, молоде сердечко покинути ліс,
На душі, враз лягає смута, їхати кудись,
Все до лісу поспішає, сердечку тепліше,
Як огляне,все довкола, вже на душі ліпше.
Досить важко зимою та знову йде до лісу,
Несе бачу, за спиною багатенько хмизу,
Вся закутана, в чоботях, вітер у обличчя,
Насолода, для неї, вже напевно звичка.
Десь побачила сліди хитренької лисиці,
Заховався зайчисько у сніговій спідниці,
А дерева чорно-сизі, так ніжно обійме,
Вже від холоду сльозини - та вона не піде.
Все милується зимою, дивами, красою,
І весь час так втішається казкою земною,
Підіймалось, сонце вище, вже відійде зима,
Тож пом`якшають морози і наступить весна.
А весною, серце рветься, то ж нові почуття,
Як у полі, річка ллється, ллється у майбуття,
Не сама, у лісі знову, птахи прилетіли,
Аж співає, серденько, прокинулись надії.
І всі трави, шовковисті, до гори піднялись,
Вона їх, вже відчула, бо раптом капці знялись,
Всюди м’яко і тепленько, прямо насолода
Тож так хоче, щоб довіку була ця природа.
Кольорові, килими, де глянь, розстелилися,
Вже й, яскраві фіалки донизу спустилися,
Від дороги смужкою барвіночок всміхався,
Оченята синенькі, із сонцем забавлявся.
Там широка галявина, а по боки кущі,
І радіють очі, манять суниці пахучі,
Під кущем стоять дзвіночки, ну майже чути дзвін.
Кольори блакитні, ніжні прилягають до ніг.
Догори, очі зведе, скрізь краса, зеленіє,
Ой, як гарно навкруги, вже душенька й говіє,
Любить ліс, як не любить? Чарівність Богом дану,
Як же можна не радіть соловейку славному?!
А повітря, чисте- чисте, як дитячі сльози,
І вже знову завітали літні, теплі грози,
А як дощ, весь ліс помиє, повсюди, аж блищить,
Гарно сонечко пригріє, пташка радо злетить.
Теплий літній вітерець, вже осушив травицю,
Та горобчик – молодець, устиг води напитись,
І не може, красуня дівчина, ліс покинуть,
Тут зростала! І все життя хоче тут пробути.
Богу дякує, за всю красу, що на землі є,
Кожен раз біжить до лісу, бо там щастя має,
Ой, як гарно, тут насолода, для неї життя,
Їй природа, подарує найкращі відчуття.
2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734656
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2017
автор: Ніна Незламна