Так затишно у тебе на плечі...
Присів метелик в утворі тюльпана...
Зімлілим тілом талої свічі –
о Жінко - з'яво, речнице жадана...
Твої уста – божественний потік,
твої уста тернові... колючками,
у них жагуча спрага до безтями –
із яблук спілих яблуневий сік.
В воскреслих травнях образ скрипаля,
у скреслих кригах – скрипка Страдіварі...
Метелику, це – Небо, це – Земля,
це мерехтливих рим блакитні далі!
А там, в загір'ї, а́нгелики сплять,
там божий Сад, там синова колиска,
там Дух Смереки над тобою блиска,
кує свою одвічну княжу рать.
О Жінко - з'яво, мудросте земна,
в пропасницях гіркої круговерті,
ти – Світло Світу, рай супроти смерті,
живильна крапля пізнього вина...
... Ці яблука ще сховані в гіллі,
вони ще пахнуть, всім на здивування...
Сльоза для Жінки – лезо у крилі,
та в ній душа, мов птаха на світанні.
Що чує рима поклик висоти,
то – сповідь серця... Світло, що від світла...
Летить душа в світи і над світи,
а за плечима... яблуня розквітла!
[i](Зі збірки "Обрані Світлом" - Львів:Сполом,2013)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735222
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.05.2017
автор: Сіроманка