На лаву сіла баба Алла.
Весна. Тепло. Куди спішить?
Про діда й пса свого згадала.
Пішли з життя. Душа дощить.
Після батьків двох найдорожчих
Забрав Господь. І вицвів гай.
Вже десять літ свій сум полоще
Думками про майбутній рай
В країні, де сліди лишили
Прародичі з малих років.
ТИХ БОГ БЕРЕ, ХТО СЕРЦЮ МИЛИЙ...
Тут пташка свій пустила спів.
І в мозку помахом нагаю:
- Люблю, як дід колись яйце,
Всіх кровопивців мого краю.
Чи чуєш Ти, мій Боже, це???
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735224
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)