Мій Дід Вікентій, родом з Білорусії був інженер залізничник, так склалася доля, що його не запитуючи відправили будувати Турксиб - дома лишилася дружина з двома малими дітьми. Умови там були непростими і він тяжко захворів, рано помер. Гарно грав на скрипці, був умільцем на всі руки, і токарній станок вдома був. Він помер, коли я народився.
Діду Вікентію Ш.
Як грала скрипка в ранкову дзвінь,
Смичок грайливо гасав по струнах –
Сусіднім дахом все бігла тінь,
Звучали ефи, сплітались руни.
Душа у світ цей тримала злет:
Киплячий, буйний, гіркий мигдальній.
Не твій, а чийсь панував бенкет,
Та все ж як бажаний, пожаданий...
Десь хаос ночі подівся геть,
Лоскоче Сонце, а скрипка плаче –
І ельфи в серці долають смерть;
День в кольорах весь – побіда значить...
Відкрий же доле – ця воля в нас
Чия? І хто ця натхнення птиця?
Нам віють вітри з гори Парнас...,
Неждано кличуть із неба лиця...
...Звичайним був він, та не як всі –
То ж мрійник ніжній, тонкий умілець.
І мандрувала життєва ціль
В етапи й строк до згоряння крилець...
То щастя плине, екстазу хміль
Охопить сяйвом у феєрверках...
То звідкись туга й душевна біль –
Злий фатум долі... і стогне дека...
Розкаже скрипка душі твій світ,
В ній звук сурдини і флажолети...
Блакитноокий мій рідний Дід –
В земнім не стрівся..., бо канув в лету...
19.05.2006р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735499
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 29.05.2017
автор: Променистий менестрель