Втомилася я від чужої гри…
Що день за днем в похмурі кольори
Життя моє нещадно малювала.
Від масок, які бачила й вдягала,
Щоб бути не чужою, а як всі.
Жити втомилася у тому хаосі,
Що ззовні ненав’язливо існує.
В безправ’і, що собі панує
Крізь тих, які вважають, що пани.
Крізь тих, що через голови змогли
На якусь мить до сонця стати ближче.
Та, Слава Богу, смерті попелище
Всіх враз зрівняє, де б ми не були.
Втомилася я від чужої гри…
Що кров людську, як воду розливає,
Що показово край кохає
Та все ж сини і дочки на війні.
Як ті метелики на світлому вікні
Тріпочуть крилами, тримаючи удари.
Втомилася я від чужої гри…
©
2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735632
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.05.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко