У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?
Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п’янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.
..........
Под небом мира, где лишь вьюга,
а счастье соткано с прощаний,
сумеем ли простить друг другу
свои внезапные печали?
Или казниться будем вечно?
За что нам это, Боже мой!
За то, что сердце так беспечно
стучало в нежности немой?!
За те врученные приветы?
За тихий взгляд, что так пьянит?
Пусть это солнышко посветит.
Пусть эта мука прозвенит.
....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735669
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2017
автор: Владимир Зозуля