Ви не зможете забрати в мене мову,
Закарбовану віками на крові'
Тих Героїв, що і діями, і словом
Супостата гнали з рідної землі.
Не забуду я, що значить Батьківщина,
Як би сильно не старалися «вожді».
Патріотом мати виховала сина,
Загартованого в вічній боротьбі.
Навіть сталь не спинить українську думу,
Що лунатиме в відлунні громовиць.
Заховайте свої очі, повні глуму,
Вурдалаки наших виборчих дільниць.
Я - нащадок твій, о вільна Україно,
Ще з колиски та до скону почерпнув
Мову ту, що зветься просто – солов’їна,
Що до неньки вперше у житті шепнув.
І не дам тебе спаплюжити й забути,
Навіть будучи безмовним і глухим.
В серці завжди буду мовити і чути
Ті рядки, котрі я вивчив ще малим.
«Геноцид української мови»
Така гарна і милозвучна назва, що аж душа радіє. Калинова мова... Вона і справді така. Але потрібно поглянути глибше, щоб вникнути у болісну правду, котра оточує нас. Українська мова втрачає свої позиції на теренах власної держави. Я можу назвати це не інакше, як геноцид. Адже, що скривається під словом «геноцид»? Це дії, що цілеспрямовано направлені на знищення (часткове чи повне) окремих груп населення чи цілих народів. Формально його важко застосувати до мови. Хоча, тенденція останніх років та навіть і не останніх, а за певних обставин і під певним кутом зору, вона є сталою та показує нам, що зусилля, спрямовані на різке знищення україномовного населення, були проведені немарно. Глибоко прижилася російська говірка у головах сучасної молоді, котра може й сама не усвідомлює, що спричиняє поступове викорінення української мови з повсякденного вжитку. І ця полеміка не про східні регіони, де відсоток російськомовного населення не просто бентежить, і навіть не про центральні, де тенденція також невтішна. Річ саме про західні регіони, які поступово наповнюються російськомовним населенням. Сьогодні нам уже не дивно почути російську, як у Львові, так у Тернополі чи Івано-Франківську. Вона вже не ріже вуха, як колись. Здається, ці міста були найміцнішим оплотом Західної України, хоча й вони під натиском пропаганди здають свої позиції. Ви ніколи не запитували себе, чому саме так? Звідки це все береться? Яка причина такої невтішної ситуації і що спонукає населення розмовляти мовою окупанта? Особисто я вважаю, що причиною всьому є невимушена пропаганда, що тихо й плавно заповнює всі гілки та сфери суспільства. При нагоді, увімкнувши телевізор, проаналізуйте, на скількох каналах ви чули і бачили україномовний контент, навіть якщо його походження українське. Така ж ситуація із радіо та інтернетом. Наші діти уже змалечку привчені до російськомовних мультиків, які транслює телебачення і скоро, з такою «мовною війною», вони забудуть поняття слова «Батьківщина», зате в них глибоко вкорениться «Родіна», що змалечку звучить у їх юних головах. Вони не знатимуть «Заповіт» Шевченка, не читатимуть українську літературу, для них просто цього не існуватиме. Вони самі, того не усвідомлюючи, вносять російську мову у свій повсякденний вжиток, не думаючи, яку «ведмежу послугу» роблять для себе та майбутніх поколінь.
Російська мова – вірус для українського народу. Вірус, який проник на телебачення, радіо, заповнив інтернет. Годі й шукати на теренах всесвітньої мережі україномовний контент, адже він не комерційний, його невигідно створювати і пропагувати, натомість російськомовний добре фінансується і приносить достойні прибутки. Це ще один крок до прірви. Прірви, яка щодень стає ширшою. Масла у вогонь підливають постійні дебати на тему: «Російська мова – друга державна». Скажіть же мені, який свідомий народ обере державною мовою – мову окупанта і загарбника? Як можна миритися з таким повсякденним свавіллям і розумовою деградацією нації? Нації, у якої скоро й мови не буде, якщо ми не почнемо діяти. А діяти потрібно рішуче, пропагуючи українську мову, закладаючи її цеглини у свідомість українців. Саме свідомість є панацеєю від російськомовної зарази. Оскільки свідома людина ніколи не зрадить своєї Батьківщини та мови. Мови, яка закарбована у серці й загартована у вічній боротьбі за існування. Так, вона калинова, солов’їна і така милозвучна. Але вона вмирає, гине разом із нацією, яку вирубують під корінь. І тільки ми здатні щось змінити. На закінчення скажу римованим рядком, котрий повинен лунати крізь призму часу у серцях наших майбутніх поколінь.
(с) Володимир Ухач
#Дух_Нації
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735759
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 31.05.2017
автор: Володимир Ухач