Як часом не чуємо ми очевидне –
Легке чи жорстоке, а може огидне?..
Ми тихо вмовляємо, що все на краще
І щось розуміємо трішки путяще…
А в грудях душа – б’ється мов тая пташка
І криком кричить Богом духа монашка.
Закрита у грудях, подалі від світу
Вона бо все знає – ціну заповіту…
Та крик той розстане у вирії гулу.
Душа не покине те тіло із муру.
Аж поки за нею на відчаю крилах
Хтось з ангелів сивих не прийде по схилах…
І тихо на руки візьме білолику,
Маленьку, прозору, справжнісіньку втіху…
Як часом не чуємо ми очевидне –
Нам порсатись в бруді ніяк не набридне…
©
2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко