Вже літечко-літо крилом своїм б’є.
Тепло розсіває уміло.
У неба блават загортаю своє,
Заморене холодом тіло.
І топляться в серці льодинки-вужі
Людської байдужості, хижі,
Струмком витікають крізь отвір душі.
А промені сонечка рижі
Цілують морщинки і болі усі,
Рубці – ті, котрі всередині.
Так мирно цитринець на люпин присів.
Весь жовтий, хоч живиться синім.
І я неквапливо п'ю барви землі.
Хмелію від запаху літа.
Палю почуття і думки ті, що злі.
Шлю Всесвіту дружні привіти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735817
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 31.05.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)