Авжеж, весні судилося скінчитись -
З природою у піжмурки не смій!
Хто ж винен, що не встигла я напитись
З цілющого струмка живих надій...
Може, пішла я стежкою не тою,
Бо з келиха - отрути... і до дна...
Чому не розминулася з тобою -
Така п'янка цвіла тоді весна...
А квітень нам стелив барвисті шати,
В розмаї - затепліло-зацвіло...
Який же був ти на любов багатий -
Такого в цілім світі не було...
Хотіла бути горда, як природа,
Терпляча, наче матінка-земля,
Але вмлівала, коли ти приходив
І забувала, що гордячка я...
О, весно красна, ти, хоч наостанок,
Показуй стежку в літо золоте -
Там диво-квітка є, шукати стану,
Вона не гірш весняної цвіте...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735852
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2017
автор: Наташа Марос