Надвечір над лісом густим опускається мла –
Тремтять у повітрі легкі золотисті лелітки,
І ніздрі лоскоче гірчинкою пряна смола,
І гори в задумі застигли, довірені свідки.
Вони таємниці звіряють хіба що вітрам
І соснам старим віковічним, і гніздам пташиним…
Лоскоче долоні прогріта пошерхла кора,
І звивиста стежка веде до стрімкої вершини…
Де сонце лягає в кубельце між моху й трави,
Щоб зранку вже вкотре зійти й запалити світанок…
І ліс біля нього на чатах, немов вартовий,
Стоїть незворушно, допоки пташине сопрано
Не вдарить згори, розгойдавши цей світ, ніби дзвін, –
Аж бризне роса й розлетяться дрібні намистинки!..
Це все буде завтра. А поки бреду навздогін
Сонливому сонцю, що котиться вниз до спочинку
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735882
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 31.05.2017
автор: Наталя Данилюк