Яке це щастя відчувати світ,
Скидати з ніг і рук кайдани зло́би,
Трощити в серці ненависті доби,
Як трощать весни на водоймах лід.
Яке це щастя обрости крильми́,
Набратись сил, пуститися до злету.
Немов дитя, голубити планету,
Спиняти подих вічної зими.
Яке це щастя вивести бур’ян
Із поля віку - серцем, не тротилом.
І стати в небі зоряним світилом
Для людства чи бодай одного «я».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736133
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)