Для мене вже й двері - шпарина,
Сповзаю у щілину тихо.
Я - місячне вистигле сяйво,
Ще вчора нескорений вихор.
Людина, я чуєш, людина!
Засмагла вечірнім промінням.
Зронила у хвилі вчорашні,
Думками окроплені, миті
Безгрішні? Безсилі? - Безстрашні!
Я вірила - Боже веління.
І вірю. Селена невинно
Засмучену ніч золотила.
Перлистим зітханням до ранку
Кропила мене, що є сили:
"Людино, отямся, людино!
Всю мудрість одвічну у душу
Збери, щоб розкрилені весни
Вказали їй, де спочивати.
Вставай, помолись і воскресни,
А я попрощаюсь, я мушу...
Людино, он стежка до хати."
02.06.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736360
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.06.2017
автор: Ліна Ланська